До революції школа була церковноприходська. Згідно з «Правилами про церковнопарафіяльні школи», це була школа однокласна (2-річна). Її відвідували хлопчики7-15 років. Їх навчали читати, писати, рахувати і церковному співу. Всі вчилися в одному приміщенні, але кожен виконував індивідуальне завдання. Викладачами були вчителі, які закінчили переважно церковно-учительські школи.
Чимало людей старшого віку закінчили ЦПШ. Де вона знаходилася в селі ніхто не пам’ятає але що була, це точно. Її міг облаштувати поміщик Родзянко. Напевне, на тому місці у 1913 році на кошти земства було збудоване добротне (цегляне) приміщення. Там була одна класна кімната та кімната для вчителя. Першими вчителями її були Щербова Марія Іванівна та Ткаченко Олексій Васильович. У школі навчалося 35 учнів.
У 1934 році була заснована7-річна школа. Учнів – 260 чоловік. А вчителі – це Чередниченко Галина Григорівна, Білик Петро Дмитрович, Яблуков, Шестопавлов, Мораст Яків Федорович, Ільченко Григорій Антонович.
Силами вчителів проводилася культурно-освітня робота в селі. У клубі працювали гуртки художньої самодіяльності: драматичний, художній, музичний. Ними керували вчителі. Клуб і школа були основними вогнищами культури.
Вчителів в селі дуже поважали за їхню інтелігентність, мову, високі моральні якості. Селяни активно допомагали вирішувати господарські проблеми школи. Була поставлена огорожа по всьому периметру та насаджено сад.
Першим директором був Мораст Яків Федорович. Він дбав і про порядок, і про дисципліну. За його часу були викладені доріжки, побілені бордюри, розмічені квітники, насаджені рідкісні в наших місцях дерева. Перед війною директором був Ільченко Григорій Антонович. У 1941 році семирічку закінчило 30 випускників.
Під час війни приміщення школи німці використали для своїх потреб – облаштували цех для виготовлення ковбас, а у 1943-му, відступаючи, підірвали все разом з обладнанням. Від школи залишилися тільки стіни.
Відбудовували всім селом.
Першою вчителькою, яка приїхала в село після війни, була Зинов’єва Катерина Костянтинівна 23.10.1943. Уроки проводили під стінами, діти з дому приносили стільці, писали на газетах (між рядками). Клас був різновіковим. Ніде проводити заняття – люди виручили. У Зінченко Мотрі, Дробяз Ганни, Дербиди Софії хати були на дві половини, то ж в одній проводили уроки.
Приміщення зруйнованої школи відбудували у 1961 році. Коли відкрили 5-й і 6-й класи, директором знову призначили Ільченка Г.А., який повернувся з евакуації. У 1950 році вже було сім класів. Дві класні кімнати і учительська були в хаті Шевченка Олексія Тимофійовича в кінці Костянтино-Мажарівської вулиці (біля озера Кислого), ще дві кімнати в Карпенковій хаті після 1953 року. Вчителі на уроки ходили з одного приміщення в інше. Навчалися у дві зміни до 1957 року.
Вчителі викладали:
Скотаренко (Береза) Любов Терентіївна – у початкових класах,
Дробяз Михайло Олексійович – хімію і біологію,
Зіновєва (Дербида) Катерина Костянтинівна – російську мову,
Щербина Лідія Іванівна – математику (до 1956 року),
Козуб Марія Іванівна – німецьку мову,
Кабаченко Софія Митрофанівна – хімію і біологію,
Кирса Марія Олексіївна – історію,
Косенко (Зінченко) Галина Дмитрівна – українську мову,
Балюк Тамара Іванівна – українську мову,
Моргун (Чахова) Лідія Миколаївна – математику (з 1956 р.),
Коба Олександра Олексіївна – у початкових класах,
Лисенко Любов Василівна – у початкових класах з 1956 р.,
Ільченко Григорій Антонович – історію з 1958 р.
Підручниками забезпечувала держава. Писали ручкою, пером, кожен носив свою чорнильницю. Крейду теж приносили діти.
В 1961 році школа стала 8-річною. Цегляне приміщення на подвір’ї побудували у 1977 році і перейшли на кабінетну систему. В 1989 році школа стала середньою.
